Історія

Людина вперше оселилась на Хортиці задовго до періоду формування козацтва, ще в добу пізнього палеоліту. А в добу енеоліту в Північному Причорномор’ї формується величезна культурна спільність, яка в науці отримала назву середньостогівської археологічної культури, вона отримала назву від однієї з хортицьких скель, де вперше були знайдені її пам’ятки. Багато дослідників вважають, що саме середньостогівці стали основою для формування індоєвропейської спільності у V-IV тис. до н. е. І саме вони вперше приручили коня для їзди верхи.

Одним із найяскравіших періодів в історії острова була доба бронзи. Ямно-катакомбна культура, культура багатовалікової кераміки, зрубно-сабатинівська та білозерська культури освоїли практично всю територію Хортиці і залишили пікся себе багато пам’яток, особливо цікавими являються святилища, що крім культових функцій використовувалися як обсерваторії для спостереження за небесними світилами – такі собі «міністоунхенджі».

У VII-V ст. до. н. е. на Хортиці з’являється скіфське населення, яке підкорило величезні території степового Причорномор’я, створивши державне утворення Велику Скіфію. Тут у 90-х роках минулого сторіччя археологи Національного заповідника «Хортиця» дослідили, на одній із скель. скіфське городище-фортецю. Крім того, в цей час, збільшується кількість курганів, яких на початку XX ст. налічувалось 129, найбільший – «Зорова могила» розташований на найвищій точці острова.

Скіфи були не єдиними кочовиками, що рухаючись хвилями Великим степом, залишали сліди свого перебування на острові Хортиця. Скіфів змінили сармати, потім були гуни, авари, хазари, печеніги, половці й татари.

Паралельно (з II-V ст. н.е.)формувався слов’янський етнос – спочатку це була черняхівська археологічна культура, однією з складових якої були й слов’яни, потім літописні племена антів, уличів, бродників, які повністю освоїли долину Дніпра, контролювали переправи шляху «із варяг у греки», займалися землеробством, скотарством та ремеслами. Саме до цього періоду відноситься перша згадка про Хортицю. У праці візантійського імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією»( 952 р.) наш острів, названий островом Святого Георгія, на ньому слов’яни, подолавши важкий шлях порожистою частиною Дніпра, біля величезного дуба, приносили жертви богам, як вдячність за успішне подолання труднощів. В цей час на півдні Хортиці з’являється слов’янське поселення Протовче, воно контролювало так званий Протовчій брід з одного берега річки на інший.

Але найславетнішими часами для цих територій, мабуть, все ж так, були часи існування славетного лицарства – запорозького козацтва.

Тут на невеличкому острові Мала Хортиця (біля острова Хортиця) у 1552-58 роках князь Дмитро Вишневецький побудував “укріплений городок” – фортецю. Вона стала праобразом всіх майбутніх січей.

Після Вишневецького, за різними джерелами на Хортиці побували такі козацькі ватажки як Яків Шах, Петро Конашевич-Сагайдачний, Марк Жмайло, Іван Сулима. Біля острова Хортиця, в січні 1648 року, починалося повстання козаків під проводом Богдана Хмельницького.

Не залишила поза своєю увагою цей острів і армія Російської імперії. В часи російсько-турецької війни 1735-39 років на прилеглих біля нього територіях, та безпосередньо на ньому була споруджена система укріплень – так званих редутів, для прикриття армії. А вже на, згадуваному, острові Мала Хортиця побудована суднобудівна верф. В той час біля Хортиці перебувало 408 кораблів різних типів, і в наші часи багато цих суден лежать на дні Дніпра, під товщею води. Археологи заповідника змогли підняти, дослідити й реставрувати декілька з них, зокрема, “Козацький човен”, “Бригантину” та “Дубок”. В майбутньому планується будівництво Музею судноплавства, в якому знайдуть своє місце і ці унікальні експонати.

У XVIII ст. Хортиця стає місцем козацьких промислів, тут вони облаштовували свої господарства – зимівники, де займалися мисливством, скотарством землеробством та бджолярством, але особливо популярним, звичайно, було рибальство.

У 1775 році імператриця Катерина II зруйнувала останню Запорозьку Січ. Хортицю було передано князю Григорію Потьомкіну. Тут він планував побудувати палац, закласти фруктовий сад, облаштувати парк. Але у 1789 році передає острів казні, і невдовзі тут оселяються переселенці з німецького міста Данцига – меноніти. Прожили вони тут ні мало, ні багато аж до 1916 року, коли були вимушені продати острів Олександрійській міській управі.

В роки Громадянської війни Хортиця стала свідком нищівної боротьби за владу між більшовиками, врангелівцями та військами УНР.

Перша п’ятирічка й будівництво ДніпроГЕСу докорінно змінили обличчя Хортиці. Тут почали з’являтися хутори робітників дніпробудівців. А з 1930 територія острова стає майданчиком для випробовування нових ідей Всесоюзного науково-дослідного інституту електрифікації сільського господарства, і поступово вкривається мереживом полів, садів, ферм та селищ.

По сей день на Хортиці можна натрапити на відлуння Великої Вітчизняної війни у вигляді залишків снарядів, патронів чи амуніції. Із серпня 1941 по листопад 1943 острів Хортиця був окупований гітлерівськими військами.

Після Другої Світової війни, у 1958 році, увага до Хортиці з боку держави вилилась у оголошення острову Хортиця пам’яткою природи місцевого значення. !965 рік – Хортиця стає Державним історико-культурним заповідником, який у 1994 році отримує статус Національного.

Як ви бачите практично кожна історична доба, кожен етнос, що проживав у Причорноморських степах, дав можливість сучасникам доторкнутися до надбань своєї духовної та матеріальної культури саме тут, на Хортиці. Не дивно, що будь-яка балка, будь-яка скеля чи камінь, будь-яке озеро пов’язані не тільки з історією, але й з величезною кількістю легенд і міфів, маючи свою неповторну душу, свій характер, створюючи дивний світ, в який варто поринути.

Тому можна з упевненістю заявити про те, що одним із найцікавіших місць для відвідування у Запоріжжі за правом вважається острів Хортиця. Це можуть сказати і гості нашої козацької землі, і місцеві жителі. Багато хто з них, при нагоді, відправляється на острів відпочити від метушні й пилу «кам’яних джунглів». Кожна людина може набратися сил і енергії, насолодитися природою, і, звичайно, ж, ознайомитися з історією, культурою тих народів, що залишили свій слід у цьому райському куточку.

Наше завдання полягає в тому, щоб відшукати, зберегти, а головне донести всім, хто бажає цей вогонь Прометея, вогонь знань, накопичених поколіннями.

В структурі заповідника для рішення цього завдання працюють спеціальні відділи, співробітники яких розробляють і впроваджують в життя екскурсії, лекції, а також займаються випуском цікавої та інформативної друкованої продукції, допомагаючи відвідувачам розібратись в дивних хитросплетіннях історії, культури, природи не тільки острову, але й усього нашого краю.

С кожним роком цікавість до Хортиці росте, і на цей попит потрібно оперативно реагувати. Якщо у 2008-му році заповідник відвідали 158000 туристів, у 2009-му 197000, то у 2010-му році подолано символічнупозначку у 250000.

Ми маємо що показати і, про що розповісти нашим гостям. В структурі Національного заповідника “Хортиця” існують єдиний в своєму роді Музей історії запорозького козацтва; реконструкція столиці Вольностей Війська Запорозького Низового — історико-культурний комплекс “Запорозька Січ”; меморіально-туристичний комплекс “Протовче”, відвідавши, який можна побачити залишки Великого лугу Запорозького, помилуватись озерами вкритими білим лататтям, жовтими глечиками, рогозою, очеретом, комиш, осока, ірис, водяний горіх.; справжні та реконструйовані кургани та музей кам’яних виробів під відкритим небом –лапідарій на території меморіально-туристичного комплексу “Скіфський стан”(“Зорова могила”). Але головною цінністю Хортиці – є сама Хортиця, її неповторна природа, багата історія, чудова енергетика.